Давньоруський Кирилівський храм, під час реконструкції у 17 столітті, набрав рис українського бароко. Замість одного куполу, він прикрасився п’ятьма, але одночасно, як і Софія, втратив свій первисний вигляд.
Кирилівський монастир протягом століть є безмовним свідком історії нашого народу і нашої Церкви. Обитель страждала від орд Батия, відстоювала своє право бути православною в період уніатської агресії, а в ХХ столітті пережила атеїстичну неволю.
З монастирем повязана діяльність нашого видатного співвітчизника митрополита Ростовського Димитрія Туптала - одного з найвідоміших церковних діячів 17-18 століття. Саме звідси починалося духовне зростання молодого Данила, майбутнього святителя Димитрія. У 17 років він прийшов до Кирилівського монастиря і прийняв чернечий постриг. Згодом ігумен Димитрій став на чолі кирилівської братії.
Наприкінці 18 століття монастир за наказом Катерини ІІ підпав під скорочення. З тих пір на території монастиря розмістилася богадільня для душевно хворих, монастирські корпуси було переобладнано на лікарняні, а унікальний живопис 12 століття був забілений вапном.
Лише у другій половині 19 століття почалося відкриттяя древніх кирилівських фресок. Проте вони не збереглися повністю. Тому на місцях знищених фрагментів композиції були дописані заново.
У відновленні розпису брав участь молодий художник Михайло Врубель, який у той час захоплювався давньоруським мистецтвом.
Однією з найвідоміших робіт Врубеля є ікона “Зішестя Святого Духа на апостолів”, написана на хорах Кирилівського храму.
А написані ним іконостасні ікони залишаються пам’яткою того своєрідного напрямку у вітчизняному іконописі 19 століття, представниками якого, окрім Врубеля, були Васнецов та Нестеров.
Радянський період залишив свої страшні рани на тілі святині. Не зважаючи на те, що храм було оголошено заповідником, у 30-х роках на заповідній території було розібрано на будівельні потреби лікарні унікальну дзвіницю, монастирські келії і старовинну монастирську стіну з наріжними баштами. Якимось дивом із чотирьох веж одна все ж таки зберіглася.
Після другої світової війни деякий час у Кирилівській церкві був склад оптичного скла. Пізніше храм було оголошено памяткою архітектури і зроблено в ньому музей, а від психлікарні його відгородили залізобетонним парканом, який тепер можна вважати пам’яткою атеїстичної доби.
На початку 90-х років минулого століття на древній Кирилівці відродилося богослужбове і парафіяльне життя. Разом з тим Кирилівська церква продовжує функціанувати як музей-заповідник.
Богослуження у храмі звершуються у недільні та святкові дні, а щоденно літургії відправляютья у колишньому монастирському Трапезному храмі, відреставрованому коштами віруючих.
Кирилівська парафія займається не тільки богослужбовою, але й дуже активною благодійною діяльністю. Вона постійно опікується хворими Павлівської психо-неврологічної лікарні.
При храмі діє недільна школа для дітей і дорослих. При храмі уже кілька років виходить газета “Кирилиця”, а нещодавно запрацювала власна радіостанція для хворих лікарні. |
