 | | |
Саме в стінах Преображенського собору вперше почув слово Боже маленький Яким Горленко – в майбутньому святитель Іоасаф Білгородський. Народився він у побожній родині Андрія Дмитровича Горленка та його дружини Марії Данилівни поблизу Прилук, на хуторі Чернявщина, що нині звуться Лапинці. Згодом місцеві жителі збудують тут храм, який освятять на честь свого знаменитого земляка. Ця церква дожила і до наших днів. А майбутнього богослова із світовим ім’ям батьки охрестили у прилуцькому Преображенському храмі. І тут же Яким, будучи звичайним хлопчаком, навчився промовляти до Бога свої перші молитви. Завдяки своїм мудрим батькам та благочестивим наставникам юнак загорівся палкою любов’ю до Господа і вирішив присвятити своє життя повністю Церкві. Саме у Спаському соборі хлопчина навчався азам Божественної Премудрості. Досягши свого повноліття, талановитий юнак відправляється до Києва, де приймає чернецтво та повністю присвячує себе богословській науці. Згодом його чекають Мгарська обитель, Троїце-Сергієва лавра і, нарешті, єпископська кафедра в Білгороді. Але назавжди його ім’я буде пов’язане з його маленькою батьківщиною на березі річки Удай, і в першу чергу з його духовною колискою – Спасо-Преображенським храмом.
Та славне минуле Спасо-Преображенського собору не змогло врятувати храм від цинізму ХХ століття. У 1930-х роках церкву було закрито. Усе його багате вбрання, що збиралося прилучанами двісті з лишнім років, було безжалісно пограбовано або знищено. Нова влада вирішила переобладнати приміщення собору під атеїстичний музей, який, утім, скоро прийшлося теж закрити. Після війни у видатній архітектурній пам’ятці облаштували звичайний склад господарчих виробів, а в дзвіниці продавали місцевим жителям керосин. У результаті подібної експлуатації, храмовий комплекс світового значення являв собою жалюгідне видовище. Правда, з 60-х років місцеві ентузіасти кілька разів пробували розпочати тут реставраційні роботи, але на це ніколи не вистачало коштів, і тому риштування з роками гнило, а робота майже не посувалася.
Коли в 1991 році собор було передано релігійній громаді, у його середині не залишилося і сліду від колишньої величі: віруючих зустріли лише купи сміття та будівельних відходів. Проте нову общину це не злякало, і за досить короткий термін, в березні 91-го, храм було знову освячено. За кілька років, що пройшли з моменту відновлення храму, тут було відновлено настінні розписи, іконостас, і тепер у святкові та недільні дні собор знову переповнений богомольцями.
По-особливому віруючі прилучани цінують місцевошановану святиню – ікону Божої Матері “Скорбяща”. Коли після відновлення богослужінь цей образ потрапив у собор, то лише по відповідній формі дошки та деяким лініям можна було здогадатися, що це зображення Богородиці. Але через деякий час сталося справжнє чудо: ікона несподівано повністю обновилася: лик Богородиці став мовби щойно написаний. З того часу її було поставлено в спеціальний кіот, перед яким постійно горять свічки та лунають молитви до Пресвятої Діви.
За останнє десятиліття значно змінилася і соборна територія. Уже в наші часи поблизу східної стіни храму було поставлено символічний надгробок у пам’ять десятків видатних церковних і громадських діячів, які знайшли своє упокоєння біля головної святині Прилук. Цинічне і безжалісне ХХ століття не залишило від цього цвинтаря нічого, але святий хрест став відтепер для всіх спільною братською могилою.
Сьогодні це славне місто, яке налічує понад дев’ять віків, може пишатися тим, що попри всі історичні негаразди, зуміло зберегти своє унікальне обличчя. Незважаючи на те, що Прилуки нараховують понад 70 тисяч населення, його центральна частина і сьогодні прикрашена тихими вуличками та миловидними будиночками. Недалеко від собору до наших днів дожила так звана кам’яниця. Це найдавніша в місті кам’яна споруда, яка свого часу виконувала функції козацької скарбниці. Колись це була справжня міні-фортеця, але її вигляд було змінено у XVІІІ столітті, коли скарбниця втратила своє первісне значення.
Окрім багатьох пам’яток архітектури, що дожили до наших днів, у місті, як пам’ятки природи, зберігаються сьогодні і вікові дуби, які б теж могли розповісти багато чого цікавого. Проте, незважаючи на почесний вік і відносно непогано збережену історичну забудову міста, сьогоднішні Прилуки водночас є сучасним промисловим центром, жителі якого працюють у нафтогазовій та інших галузях народного господарства. Тут діють кілька потужних підприємств, які забезпечують робочими місцями весь регіон. Традиційно, як і в інших містах України, центральна площа тут прикрашена кумирами минулої епохи, які сьогодні мирно співіснують із своїми вчорашніми класовими ворогами.
Але не тільки комуністичних діячів тут було поставлено пам’ятники за останні десятиліття. На початку 90-х років, на честь 900-ліття Прилук, тут було встановлено монумент князю Володимиру Мономаху, який відвідував це місто наприкінці ХІ ст. і згадував про це у своєму “Повчанні”. Проте невдовзі у місті над Удаєм можуть з’явитися нові пам’ятні місця, присвячені тепер святителю Іоасафу. Ініціатором цього виступає православна громада собору. |
