 | | |
Будівництво Олександро-Невського храму тривало понад два десятиліття і завершилося у 1835 році. Церква зводилася спеціально для російського військового гарнізону, що розташовувався на території Хотинської фортеці з початку 19 ст., після російсько-турецької війни. Згідно з мирним договором, укладеним між воюючими сторонами у Бухаресті, місто Хотин переходило від турків до Російської імперії. Для жителів міста це означало, зокрема, відродження їхніх поруганих святинь.
Так сталося, що після Бухарестського мирного договору, коли на територію фортеці зайшов російський військовий гарнізон, на території фортеці не було церкви: стару церкву було зруйновано турками. За проектом відомого російського архітектора Штауберга і зводиться ця церква, яка зараз є на території замку, церква, яка носить ім’я відомого руського полководця Олександра Невського.Місце для нового храму було обрано на території старої фортеці, на південь від замкового двору. Поруч із церквою, ще до завершення її будівництва, було побудовано військову школу, де солдати, крім військової підготовки, вивчали і релігійні дисципліни.
Нову храмову будівлю було зведено у неокласичному стилі – популярному на той час у великих містах імперії. Незважаючи на те, що вона не зовсім гармоніювала з підкреслено суворим архітектурним ансамблем фортеці, її святково-піднесений вигляд додав цій оборонній місцевості теплих і радісних рис. Олександро-Невський храм став не тільки новою спорудою у Хотинській фортеці, але й ще однією прикрасою буковинського Придністров’я та окремою сторінкою в його історії.
Внутрішнє оздоблення церкви нагадує петербурзькі храми того періоду: її ліплення, форми та пропорції говорять про те, що проект робили не місцеві архітектори. Про те, що церква зводилася спеціально для духовних потреб військовослужбовців, свідчить наявність у її оздобленні зображень Георгіївського хреста – високої нагороди у російській армії. До наших днів, на жаль, не дожив рідний іконостас храму. У роки комуністичної доби багате вбрання було розграбовано або просто знищено. Усе, що сьогодні знаходиться тут, було відтворено силами віруючих хотинчан у 1990-х роках, після відновлення у храмі богослужінь.
Нові елементи внутрішнього декору храму були відтворені вже місцевими майстрами. Таким чином храм, збудований петербурзьким архітектором у неокласичному стилі, отримав відтепер і буковинське забарвлення. І іконостас, і різьблення по дереву, і художні роботи, виконані заслуженими художниками України під керівництвом Якова Гніздовського, нашого земляка. Саме тут поєднано стиль і Петербурзький, і буковинський, український, і гуцульський.
Єдність християнських народів проявлялася на хотинських землях протягом історії неодноразово. Ще за часів київського князя Володимира Великого тут було зведено дерев’яну фортецю. Після завоювання Русі монголо-татарами князь Данило Галицький, враховуючи важливе стратегічне розташування Хотина, як південно-західного форпосту Русі, у середині 13 ст. наказав побудувати тут кам’яні укріплення. З кінця 14 ст. місто увійшло до складу Молдавської держави і в Хотині розмістилася резиденція молдавських господарів. Після того, як Молдова потрапила в залежність до Турецького султана, у Хотин також ввійшли турецькі війська. Проте народи слов’янської Русі та Молдови ніколи не змирялися з втратою своїх рідних земель.
Зі славетним хотинським замком пов’язано надзвичайно багато цікавих і героїчних сторінок нашої української історії. Саме хотинська земля, славетний хотинський замок став тим місцем, де вперше на початку 17 ст. була зупинена величезна турецько-татарська навала. Під стінами Хотинської фортеці у 1621 році відбулася знаменита битва між турками з одного боку та поляками й запорозькими козаками – з іншого. Тоді, саме завдяки військовим талантам і тактичному розрахунку запорозького гетьмана Петра Сагайдачного, 40-тисячне військо козаків разом із 35 тисячами поляків змогло перемогти 250 тисяч турків та змусити султана Османа ІІ укласти Хотинський мир. Перемога під Хотином мала велике значення для всіх європейських народів, адже саме завдяки їй ослаблені яничари не змогли піти війною на Західну Європу.
У 17 ст. Хотин певний час перебував під Польщею, але на початку 18-го туркам знову вдалося заволодіти і містом, і фортецею. Тоді ж нові господарі подбали і про краще укріплення цитаделі. Під керівництвом французьких інженерів тут було вирито глибокі рови та споруджено кам’яні вали з багатьма бастіонами. Серед інших споруд, у фортеці постала тоді і мечеть з мінаретом.
Але протягом цього ж століття хотинські стіни чотири рази штурмували російські війська, завдаючи турецькій армії значних ударів. Остання битва, яка остаточно вирішила подальшу долю Хотинщини, відбулася у 1807 році, коли росіяни блокували фортецю і примусили здатися її захисників. З того часу територія Бессарабії та Буковини перейшла у володіння Російської імперії.
На відбудову хотинських укріплень із державної казни було виділено майже п’ять тисяч золотом. У замковому дворі було відновлено старовинний храм на ім’я святих рівноапостольних Костянтина і Єлени. Він став центральною спорудою внутрішньої частини фортеці. Тоді ж, крім відновлюваних об’єктів, було вирішено побудувати тут і нову церкву для військових, освячену на ім’я св. князя Олександра Невського. До 1941 року прямо навпроти нього стояв мінарет – свідок минулої епохи. Його було зруйновано на початку Великої вітчизняної війни відступаючими військами Червоної армії.
Сучасний Хотин – це районний центр Чернівецької області, що межує через Дністер із Хмельницькою. Його населення складає трохи більше десяти тисяч населення. Як пам’ятка славному економічному минулому міста, де раніше відбувалися одні з найбільших ярмарків у Європі, сьогодні тут залишилася будівля колишньої митниці, збудованої ще в 18 ст.
До наших днів тут також дожив храм 12 ст. в ім’я Святителя Миколая, та більш пізній Покровський – єдиний, що не був закритий і в радянські часи. До 2000-літнього ювілею Різдва Христового на правому березі Дністра, при в’їзді у Чернівецьку область було зведено невеличку каплицю.
Сьогодні мирні береги Дністра зберігають у собі багату історію героїзму та патріотизму наших предків. Географічне розташування Хотина на межі цивілізацій не обіцяло йому у минулому спокійного життя. За нього боролися монголо-татари, турки, поляки, росіяни, молдавани та українці. Під його стінами у різні часи проявляли свою мужність славні козаки Байда Вишневецький, Дмитро Сагайдачний та Богдан Хмельницький. Про виключно оборонне значення Хотина в історії багатьох народів говорить і герб міста, де домінуючими залишаються фортечні вежі та шаблі.
Шануючи рідний край та оберігаючи його від іноземних загарбників, наші славні предки завжди у першу чергу захищали свою релігію. Воїни з ім’ям Б. йшли на битву з ворогом, а мирні жителі в цей же час у своїх домівках також просили у Господа допомоги. І саме завдяки глибокому благочестю та внутрішньому благородству людей, Господь надавав сил і наснаги для того, щоб протягом віків зберігати у неушкодженості свої традиції, свою культуру та свою віру.
Відводка: Патріотичні настрої наших предків обов’язково поєднувалися з любов’ю до Б. Тому в фортецях, разом із вежами та мурами, завжди стояли храми. Символом такого єднання патріотизму і релігійності залишається фортечний храм Хотина на честь св. князя Олександра Невського. |
