 | | |
Незадовго після хрещення Русі святим князем Володимиром, на канівських горах, як і в Києві, було засновано печерний монастир, де усамітнювалися для молитви іноки-аскети. А трохи згодом, у ХІІ ст., при цій обителі постав величний собор. За багатством зовнішнього і внутрішнього оздоблення у той час його можна було порівняти лише з київськими Успенським та Кирилівським храмами. І це якнайкраще свідчить про ту роль, що відводилася Каневу в житті давньої Київської Русі.
Розташоване на високих берегах Дніпра неподалік від великокняжої столиці, це місто охороняло головний водний шлях від Чорного моря, а тому Канів вважався важливим стратегічним об’єктом для всієї держави.
Про древність цього міста на Дніпрі, а також про його місце в нашій історії можна судити також і з того, що згадка про нього зустрічається вже в “Києво-Печерському патерику” та “Повісті минулих літ” Нестора Літописця.
Настоятель храму протоієрей Георгій Почтовий розповідає: «У літописах є багато згадок про наш собор, про події, які тут відбувались. Тут були на молитві і князі, і княгині, гетьмани, козаки і багато прочан. Після Києво-Печерської Лаври в свій час Успенсько-Юрївський собор був другим, куда сходились люди зо всього світу на молитву.
Але монголо-татарська розруха надовго зупинила духовний і матеріальний розвиток цього краю. З часу знищення міста Батиєм і до середини XVI ст. ніяких згадок про канівський монастир в історичних документах не зустрічається. Дослідники припускають, що він, як і низка інших святинь, перебував у ті часи в занепаді».
Відродилася обитель уже в козацьку добу. Як свідчать літописи, в ті часи тут було поховано гетьмана Івана Підкову, а трохи пізніше в канівському монастирі прийняв чернецтво та доживав свого віку запорозький гетьман Яків Шах. У 1669 році в цьому соборі київський митрополит Іосиф Тукальський висвятив на ієродиякона майбутнього святителя і богослова зі світовим ім’ям Димитрія Туптала.
Але в тому ж таки 17 ст. над славним козацьким містом знову попливли хмари насилля та розрухи. Об’єднане військо турків, татар та поляків вдерлося до Канева і майже повністю його знищило. Тоді ж канівська обитель обагрилася кров’ю свого настоятеля священномученика Макарія. Тихий і смиренний святитель вийшов до загарбників із хрестом у руках, прохаючи їх не чіпати святиню. Проте насильники не дуже переймалися благаннями святителя.
«Вони вимагали, аби преподобний віддав скарби монастирські, а також вони вважали, що тут в монастирі, в соборі сховані скарби мешканців Канева. На що преподобний Макарій сказав, що наші скарби на небі. Тоді вороги напали на нього, зав’язали за руки і ноги між деревами і два дні рубали його шашками, викручували руки, а потом відрубали голову. А самі пішли грабувати місто», — розказав протоієрей Георгій. — Віруючі, коли побачили, що тиша на дворі, вийшли з собору і побачили скривавлене тіло преподобного без голови. Вони внесли його до собору і зачинилися. Після погрому міста татари і поляки вернулися, обклали собор хворостом і палили доти, доки в соборі залишилися лише обвуглені кості людей».
З того часу понад сто років канівський собор стояв напівзруйнованим. Відбудовано його було лише на початку ХІХ ст. польською владою, і передано уніатам. Але згідно з царським наказом від 1833 року старовинний собор повернули православним.
У травні 1861-го в стінах Успенського храму перебувала труна з тілом Тараса Шевченка, якого перевозили з Петербурга на вічне упокоєння до Канева.
«Останки його перенесено до собору, де два дні звершувалися панахиди, а на третій день протоієрей собору Іосиф Баскевич відслужив похорон і сказав прощальне надгробне слово. Після чого дівчата запряглись у віз, так як за древнім звичаєм в Україні, домовину неодружених хлопців несли дівчата, у зв’язку з тим, що як раз була повінь, то запряглись дівчата у віз, і до Чернечої гори везли дорогого сина України на місце останнього захоронення, де він і сьогодні почиває», — повідав отець Георгій.
Завдяки Тарасові Шевченку Канів став відомим на весь світ. Постійно до Чернечої гори приходять люди, щоб віддати шану нашому поету і мислителю. З вершини канівських пагорбів, милуючись Дніпром та його берегами, кожен із приїжджих має можливість зайвий раз оцінити ту живописну красу українських пейзажів, що свого часу надихала Тараса на створення його літературних шедеврів.
Останній раз Успенський собор було закрито в 1963 році. Цікаво, що головною причиною цього стало сусідство храму зі школою, розміщеною в колишньому монастирському корпусі. Таким дивним способом Церква мала поплатитися за те, що її ж майном уже користувалися інші. Довго храм стояв порожнім, і лише в 70-х роках у ньому розмістили музей народно-прикладного мистецтва.
Знову забили у дзвони на молитву в соборі уже в 1990 році. З того часу тут сформувалася православна громада під началом протоієрея Георгія Почтового. І, незважаючи на те, що реставраційні роботи з відновлення святині тривають і до сьогодні, храм відтепер завжди заповнений богомольцями.
На жаль, не дожила до наших днів друга святиня міста – Спасо-Преображенський храм, що стояв біля підніжжя Монастирської гори. Його було зруйновано в середині минулого століття в розпал атеїстичної боротьби.
А індустріальна епоха залишила в Каневі одну з найбільших у державі гідроелектростанцію. З часу її побудування для кожного з нас стали відомими такі словосполучення, як Канівська ГЕС або Канівське водосховище. Сьогодні Канівська станція не лише дає електричну енергію для держави, але й залишається стабільним підприємством, що забезпечує місцеве населення робочими місцями.
В цілому місто сьогодні живе у звичайному ритмі. Потрапивши до нього уперше, людина може забути про те, що це – центральна Україна. Гірські краєвиди Канева характерні скоріше для карпатського або кримського пейзажу. Місцева топоніміка зберегла до наших днів милозвучні назви канівських гір: Чернеча, Монастирська, Княжа, Грецька та інші.
Жителі міста пишаються своїм минулим. І це зрозуміло, адже історія Канева безпосередньо пов’язана з витоками Київської Русі. В давнину канівчани обороняли підступи до Києва від загарбників, а в середні віки на цих землях являли приклад мужності та благородства славні козацькі лицарі, серед яких найвідоміші імена Івана Виговського, Івана Підкови та Якова Шаха.
Можна сміливо сказати про те, що протягом століть Канів для всіх був прикладом мужності, патріотизму та благочестя. У печерах під його горами шукали усамітнення православні аскети, береги Дніпра боронили від загарбників славні козацькі витязі, а простий люд своїм трудом та молитвою робив місто власне тим, яким воно є. Маючи за плечима майже тисячолітню історію, сьогоднішній Канів – це чудова українська перлина, яка зберігає у собі скарби з нашого героїчного, літературного та духовного минулого.
У сучасному Каневі закарбувалося кілька епох: у наші часи місто прославилося своєю потужною ГЕС, у позаминулому столітті на його горах знайшов упокоєння прах Тараса Шевченка. А з давніх-давен, коли цей край був осяяний світлом Христової віри, тут залишився древній собор на честь Успіня Божої Матері. |
