 | | |
З історії відомо, що преподобний Антоній Києво-Печерський, який вважається батьком чернецтва на Русі, заснував не тільки Києво-Печерську обитель, але й інші монастирі. Будучи монахом Святої Гори Афон, він отримав благословення іти на Русь, щоб заснувати тут чернече життя за Афонською традицією. Настоятель обителі, благословляючи Антонія в дорогу, передрік йому, що на землі Руській він стане отцем багатьох чорноризців, тобто засновником монашества. Потрапивши на землі Київської Русі, святий Антоній побачив високі крейдяні скелясті береги довкола Дністра. Очевидно, вони йому нагадали святий Афон, тому що саме тут великий подвижник вирішив зупинитися, щоб заснувати обитель. У цих скелях він видовбав келію, зібрав навколо себе учнів, але згодом, залишивши їм настанови та батьківське благословення, він вирушив далі на схід, аж до Києва, де заснував всесвітньо відомий Києво-Печерський монастир.
На відміну від Київської обителі, Лядовська з роками не набула великого багатства і слави. За свою історію монастир не збудував величних наземних будівель, залишаючись, як і від самого початку, переважно у скелях. Протягом багатьох віків обитель жила дуже скромно та відзначалась аскетичною суворістю її насельників. Цьому сприяли як географічне розташування монастиря високо в горах, так і суворе дотримання афонських традицій.
З середніх віків в обителі постали три храми так кілька келій, які було облаштовано просто в скелях.
Але прихід до влади більшовиків виявився для обителі страшним випробуванням. У 1930-х роках монастир було не тільки закрито, але й знищено всі його споруди, у тому числі й два унікальні скельні храми в ім’я святої Параскеви та головний на честь Усікновення глави Іоанна Хрестителя.
Час відродження стародавньої обителі настав наприкінці ХХ ст., коли на ці гори прийшли в 1998 році три ченці з Почаєва на чолі з ігуменом Антонієм, які й розпочали нову епоху в житті святині. До цього часу тут залишився неушкодженим лише один храм в ім’я преподобного Антонія Печерського та одна печерна келія. А від колишнього головного храму Усікновення, храму св. муч. Параскеви, як і від інших монастирських споруд залишилися лише купи каміння. Імпровізована дзвіниця, що розташувалася поруч із храмом, скликає на молитву не тільки братію, але й жителів села, адже в самому Лядові храму немає.
Як і в часи святого ігумена, сьогодні тут фактично не відчувається досягнень цивілізації. Храм та обидві келії опалюються окремими печами. Функції ж водопроводу в монастирі виконує гірський струмок. До речі, до нашого часу в обителі залишилося джерело, з якого брав воду сам преподобний Антоній. Вода з нього містить багато корисних мінералів, які мають благодатний влив на здоров’я людини.
Крім молитви, нинішня невелика братія докладає значних фізичних зусиль, намагаючись надати древній святині достойного вигляду. Головною господарчою турботою обителі сьогодні є побудова братського корпусу, що дасть більше можливостей для подальшого розвитку. А вся сучасна монастирська територія, як і колись, складається з вузенької стежки, по один бік від якої знаходяться монастирські приміщення, а по другий – крутий схил, унизу якого несе свої води широкий Дністер. Сьогодні тут по річці проходить державний кордон, і протилежний берег – це вже інша держава, Молдова.
А братія продовжує нести своє служіння у труді та молитві, поступово відроджуючи колись занедбане монастирське господарство: монахи займаються ловлею риби.
Розташована в скелях понад Дністром обитель Усікновення сьогодні поступово повертається до життя. А з її розквітом відновиться один із найдревніших монастирів, з яким пов’язано розповсюдження православного чернецтва на землях нашої святої православної Русі.
Після усіх потрясінь, які протягом століть випадали на долю Лядовського монастиря, сучасний його вигляд став фактично таким же, яким був і тисячу років тому. Проте, даний факт надає цьому святому місцю тим більшої привабливості. Адже таким чином сьогоднішні паломники можуть побачити Лядовські скелі такими, якими їх побачив свого часу преподобний Антоній. А це допоможе нам усім краще пізнати історію нашої землі та глибше вникнути в суть християнської душі давньоруського православного чернецтва. |
