 | | |
Засновником і першим будівничим цієї обителі став Брянський князь Роман Михайлович. Ще в молодому віці у нього несподівано почала розвиватися хвороба очей. Дізнавшись, що у Києво-Печерському монастирі є ікона Пресвятої Богородиці, яка зцілює від різних недуг, він послав туди гінців із проханням привезти до нього цей чудотворний образ. По дорозі назад, коли брянські посли пливли по Десні назад, човен зупинився у кількох верстах від міста, і ніхто не міг його зрушити. Подорожні змушені були тут і заночувати. Прокинувшись зранку, вони з жахом побачили, що чудотворний образ зник. Після довгих пошуків ікону було знайдено у листях старого дуба, неподалік від Десни. Сюди одразу ж прибули князь із боярами та духовенством. Тут же після гарячих молитов Роман Михайлович отримав зцілення від хвороби очей.
На знак подяки Господу та Його Пречистій Матері побожний Брянський князь вирішив побудувати на місці чудесного зцілення чернечу обитель. Роком заснування монастиря є 1288-й. Нова обитель виросла навпроти впадіння річки Свень у Десну, тому за монастирем відразу закріпилася назва Свято-Успенський Свенський. Першим його храмом стала дерев’яна Успенська церква, на побудову якої основну суму вніс князь Роман.
Високі пагорби над Десною та густі ліси робили це місце не лише зручним для усамітнення іноків, але й слугували стратегічно важливим оборонним пунктом. Тому нова обитель стала швидко розвиватися та розбудовуватися, чому сприяли також багаті дари Руських царів, князів та митрополитів.
Першою і головною святинею свенських ченців став Києво-Печерський образ Пресвятої Богородиці, на якому преподобні Антоній і Феодосій предстоять перед Божою Матір’ю. З часу, коли ікона оселилася в новій обителі, за нею закріпилася назва «Свенська».
У середині XVI ст. усі дерев’яні храми монастиря були перебудовані на кам’яні. 1578 року було завершено будівництво нового соборного храму монастиря. Це була п’ятиглава, чотирьохстовпна і трьохапсидна споруда, з трьох боків оточена галереями-папертями.
Важливе стратегічне розташування монастиря, що захищав підступи до Брянська з півдня, в подальшому визначило для його насельників неспокійне життя. Обитель кілька разів піддавалася штурму та розоренню. Вперше монастир постраждав від литовців наприкінці XVI ст. Тоді з усього майна обителі вціліла лише чудотворна ікона Богородиці. У часи смути початку XVII ст. монахи разом із жителями міста витримали тривалу блокаду, мужньо відстоюючи рідний край від загарбників. У тому ж столітті святиню майже вщент розорили Орди кримських татар.
Переломним у житті обителі стало XVII ст. 1681 року, на прохання братії Києво-Печерської Лаври, яка потерпала від утисків із Заходу, московський цар Федір Олексійович передав Свенський монастир у підпорядкування Києво-Печерській обителі. Для лаврської братії така обитель була необхідна для евакуації людей та майна у випадку ворожих нападів на Лавру. Відтоді за монастирем закріплено назву Новопечерський Свенський. Першим ігуменом обителі, як підрозділу Києво-Печерської, став лаврський ієромонах Іоанн Максимович – у майбутньому митрополит Сибірський.
Цей період у житті монастиря відзначився сплеском будівельних робіт – майже всі споруди обителі почали відбудовувати та реставрувати. У середині XVIІІ ст., під керівництвом лаврського архітектора Кіндратія Стефанова, був збудований новий Успенський собор на заміну старому, що на той час уже перебував в аварійному стані.
На початок ХХ ст. Свенський монастир був одним із найбільших і найбагатших на території Російської імперії. Але у перші ж роки після революції давню православну обитель було фактично знищено. Чудотворну ікону Божої Матері конфісковано, а 1930 р. з офіційною мотивацією “для потреб будівництва” було підірвано головну святиню монастиря –Успенський собор. Купи каміння на місці, де колись стояв храм, на довгі роки стали символом людського варварства та невігластва.
До війни у стінах православної святині перебувала дитяча колонія, яка довела визначну пам’ятку історії і архітектури до критичного стану. У післявоєнні роки це місце, покинуте всіма, просто занепало.
Лише в останні роки минулого століття сюди знову прийшли монахи, щоб відновити дух чернечого життя. Але досі у центрі монастиря красуються залишки Успенського собору. Поруч знаходяться стіни напівзруйнованого трапезного храму на честь преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських. Лише два надвратні храми – центральний Стрітенський та Спасо-Преображенський – говорять про колишню духовну велич і красу цієї обителі. Але тихий вогник безперервної чернечої молитви, уже понад десять років тому запалений тут, знову скликає богомольців для спілкування з Господом.
Сьогодні Успенський монастир на околиці Брянська поступово відроджує свої древні чернечі традиції, започатковані колись його першими іноками. Про роль і значення в історії цієї обителі свідчать міцні фортечні мури та сторожові вежі, що прикрашають цей архітектурний ансамбль і донині, про безумство атеїстичних фанатів, які поглумилися над древньою святинею – розповідають купи каміння, а про Боже милосердя і заступництво Богородиці над цим місцем свідчить нинішнє відродження обителі. І хоча господарів монастиря та їхніх помічників чекають попереду нелегкі будні, усвідомлення особистої причетності до відновлення великої православної святині надає сил та енергії всім, хто бере участь у цій високій і благородній справі.
Наскільки неможливо вирости великому дереву без глибокого коріння, настільки неможливо і сформувати душу людини без віри в Бога. Відроджуючи сьогодні своє порушене духовне коріння, ми таким чином забезпечуємо нормальне майбутнє і собі, і своїм нащадкам. |
