 | | |
У клірика Свято-Вознесенського храму, що на Деміївці, протоієрея Костянтина Курбанова семеро дітей: чотири хлопчики та три дівчинки. Чого тільки не було в житті батюшки і матушки: хвилювання у лікарнях, безсонні ночі, титанічна праця та залізна втома. Все це не зламало отця Костянтина та його дружину. І от сьогодні, коли старшому хлопцю вже двадцять два, а молодшій дівчині тринадцять років, вони стверджують, що ніколи в житті не жалкували про багатодітність, а батюшка часто говорить своїм парафіянам: „Родина — це вираз нашого християнського вибору способу життя”.
Батьки і діти
Спочатку отець Костянтин не хотів, щоб писали про його дітей і навіть радив звернутися до іншого священика. Пояснив це просто: „Не завжди діти священика можуть бути прикладом”. Отець Костянтин називає дітей священиків „проблемою в Церкві, яка завжди існувала”. На закономірне запитання, чому, він дав містичну відповідь: „Диявол, спокушаючи дітей священиків та відхиляючи їх від шляху Істини, намагається зруйнувати наше духовне спадкоємництво”. Мова вже не про те, що він тим самим хоче зіпсувати репутацію священика.
Отець Костянтин розповів, що в нього звичайні діти, вчаться не в православних гімназіях, а в загальноосвітніх школах. Спілкуються зі звичайними школярами та студентами, а останні далеко не завжди звертаються до Церкви, а хтось навіть із родини невіруючих. Отцю Костянтину часто доводиться вникати в проблеми, які хвилюють сучасну молодь. Цей досвід стає у нагоді під час здійснення пастирського служіння.
“Ми молимося один про одного”
Батюшка з матушкою вже багато років живуть за стародавнім церковним правилом: „Батьки багатодітної родини не мають права віддавати одному з дітей більшу частину чого б то не було”. Тому нікому з сімох дітей батьки не намагаються приділити більше уваги чи часу. Для дітей родини Курбанових дуже важливе спілкування з батьком-священиком, і вони його отримують. Як батько отець Костянтин намагається кожній дитині віддати не рівні частини, а всього себе кожному. До того ж у цій родині майже ніколи не буває так, щоб з проблемами одночасно стикалися всі діти. „Ми молимося один про одного, — зазначає отець Костянтин. — Також нам допомагає те, що в нашій родині старші турбуються про молодших”. Уся родина на чолі з отцем Костянтином разом молиться щоранку та увечері, вони також читають „Житія святих” і спілкуються на морально-етичні та інші цікаві теми.
Діти родини Курбанових — різні за віком, але для батьків вони рівні, так що ніхто з них не може бути посередником між батьками та іншими дітьми.
Звернення до батька-священика
Отець Костянтин вважає, що священик для своїх дітей звичайний батько і тому вони не повинні називати його, скажімо: „отець Костянтин” чи „отець Андрій” або „батюшка”. Його діти звертаються до батька-священика: „Тато”, „татусю”, або „батько”. Свою матір вони також не називають матушкою.
Отець Костянтин завжди звертається до них ласкаво, з пом’якшенням, тому що вважає, що виголошення повного ім’я свідчить про суворість. Також у повсякденному житті батюшка не користується церковними іменами своїх дітей. Наприклад, є в нього донька на ім’я Дуся — він її так і називає. „Якщо я, звертаючись до неї, скажу Євдокія, вона, напевне, злякається”, — говорить отець Костянтин.
“Ми намагаємося допомогти всім”
Око милується, коли дивишся на фотографію з зображенням родини Курбанових — скільки доброго та світлого в цих обличчях. Але зазвичай їхнє життя було нелегким. На шляху зустрічалося багато перепон, і головна з них — байдужість, або навіть небажання зрозуміти з боку інших людей. Довгий час у них не було повноцінного житла, але отець Костянтин з матушкою постійно молилися. „Нам хотілося не просто жити у достатку, — каже батюшка, — ми просили Бога дати нам можливість ділитися з іншими усім, в чому люди відчувають потребу”.
Отець Костянтин називає своє життя складним, але говорить, що усе необхідне Господь давав його сім’ї саме в той час, коли це і було потрібне. Він вважає, що без віри в Бога багатодітній родині вижити у цьому світі неможливо. Щодня в храмі батюшка спілкується з такими родинами і бачить, що їхнє життя сповнене чудесних явищ, а чудеса без віри у Бога — неможливі. Батюшка дякує Богові за те, що дарував йому велику родину, адже власні життєві труднощі дають йому можливість зрозуміти інших.
„Священики нашого храму не проходять мимо жодної багатодітної мами. Ми намагаємося допомогти всім, хто потребує нашої турботи. Інколи, навіть, священику доводиться вирішувати квартирні та фінансові питання своїх парафіян”, — говорить отець Костянтин.
Планування родини
У суспільстві склався стереотип — люди вважають, що якщо у священика багатодітна родина, то і родини своїх прихожан він буде “програмувати” в цьому напрямку. „Священик — це, перш за все, людина розсудлива, — каже батюшка, — тобто ми не можемо радити людям що нам заманеться”. На його думку, те, що родина має мало дітей, не свідчить про те, що батьки великі грішники і живуть лише законами цього світу. Щодо особистого життя священик може лише давати поради, люди ж мають самі вирішувати, що їм робити, а що — ні. Отець Костянтин, як і всі православні священики, радить мати чи не мати дітей залежно від обставин, адже для кожної життєвої ситуації існує конкретна порада.
Багатодітність — знак якості священика
Серед православних віруючих існує думка, що у священика, який має велику та дружню родину, більше можливостей допомагати людям. За словами отця Костянтина, серед його знайомих багатодітних священиків немає таких, яким би заважала родина у пастирській діяльності або прихожани у сімейному житті. „Я намагаюся робити все, що від мене потребують, як вдома, так і в храмі”, — сказав батюшка. Доки що, з Божою допомогою це в нього виходить. Про це свідчить велика кількість людей, які приходять до нього на сповідь та за духовною порадою до Деміївської церкви щонеділі. |
