 | | |
Петро Петрович, скажіть, будь ласка, чи існує перспектива відтворення того музею, якому сьогодні дали таку високу оцінку?
Ви знаєте, було б ідеально, якби ми змогли воскресити ту колекцію, назвати її церковно-археологічним музеєм. Але будемо реалістами - життя є життя. Минуло багато років, колекція розсипалася, розійшлася "по руках", частина її функціонує в різних музеях і навіть архівних, бібліотечних установах. Ми знаємо, що наприкінці 20-тих років частина колекції продали за кордон. Я думаю, що воскресити церковно-археологічний музей у тому вигляді, в якому він існував до 1922 року, навряд чи вдасться. Але сама по собі ідея воскресіння церковно-археологічного музею заслуговує на увагу. Можливо, ініціативу на себе могла б взяти УПЦ. Можливо, відновлювати музей потрібно було б не тільки на базі старої колекції, а починати збирати нову колекцію та створювати новий музей.
Ту колекцію формували видатні люди того часу, було престижно бути представленим у колекції церковно-археологічного музею Київської духовної академії. Я думаю, що деякою мірою це гарний приклад і для сучасних колекціонерів, які "сидять" як Кощії на золоті, маючи надзвичайні мистецькі колекції, і нікому їх не показують.
А як Ви дивитеся на те, що святині потрібно повертати Церкві?
Це ж практика не лише нашої держави чи Православної Церкви. Речі, які раніше перебували у католицьких монастирях, церквах Європи, значною мірою зараз зосереджені у музеях, тому що там є можливість їхнього зберігання, вивчення, дослідження. Є унікальні речі, які є не лише надбанням Церкви, а й усього народу. Мені здається, якщо ми зараз почнемо внутрішню реституцію, розбираючись, що кому належало, це буде, по-перше, важко, а по-друге, непотрібно з гуманного ставлення до речей мистецтва. Я не думаю, що Церква не може обійтися без усіх цих речей, адже можна сучасним іконописцям замовити нові списки.
Що ж стосується чудотворних ікон та інших святинь, які перебувають у власності музеїв, то, на мою думку, треба їх повернути. Або ж, як, наприклад, вчинили в Росії - для Володимирської ікони Божої Матері створили окрему капличку-музей, де і віруючі можуть прикластися до неї, і екскурсанти можуть зайти і подивитися на видатний витвір церковного мистецтва. Такий варіант можливий і для українських святинь.
Сьогодні було сказано, що в каталозі, який планується видати, буде представлено лише 970 найменувань експонатів, а в доповіді з історії Церковно-археологічного музею говорилося, що в музеї знаходилось понад 35 тисяч одиниць. Різниця величезна, звідки?
Так, різниця величезна. Як я пам'ятаю, у Церковно-археологічному музеї було лише монет десятки тисяч. Крім того, хрести, рукописи, книги. Дай Боже, якщо ми зараз зберемо принаймні відомості про бодай третину колекції - це вже буде досягнення.
Зараз у Верховній Раді наближаються слухання з питань культури. Раніше культура фінансувалася за залишковим принципом, а на сьогодні в нашій державі не залишилося й цього. Культура просто не фінансується. Якщо стаття по культурі фінансує лише зарплати співробітникам, то вважайте, що фінансування немає. Скажімо, музеї не можуть жити без реставраційних майстерень, різноманітних реактивів, музейного обладнання, комп'ютерів. А нам, на жаль, сьогодні уваги приділяється надзвичайно мало. Парадокс, в якому ми живемо, - чим більше з трибун декларуємо про відродження української духовності і культури, тим менше уваги приділяємо тій самій духовності і культурі на державному рівні.
Ось, наприклад, у Переяславському національному історико-культурному музеї знімають охорону. Але, на щастя, є в музеї справжні подвижники - працівники, які його власноруч охороняють. Однак тривати довго так не може. Проблема в тому, що головною опорою держави є культура і духовність наряду з просвітою і наукою. Ось ці фундаментальні істини, мені здається, нашими сильними світу цього не усвідомлюються. Треба передусім змінити психологію наших чиновників, аби не рятувати культуру за допомогою загонів МНС.
Беседовал Василий Анисимов |
